Закрити
«Українська література» була, є і має бути в школі
14 Лютого 2017, 17:19 , Переглядів: 252
FacebookTwitterВКонтактеLivejournal
«Українська література» була, є і має бути в школі Фото: dreamtime.net «Українська література» була, є і має бути в школі

Спостерігаючи за дискусією, що її викликала ідея інтеграції предметів «Українська література» і «Зарубіжна література» в один шкільний предмет, своїми думками ділиться Ганна Токмань, професор Переяслав-Хмельницького державного педуніверситету імені Г.Сковороди.

Сподіваюся, що Міністерство освіти і науки України, пані міністр Лілія Гриневич та її підлеглі, візьмуть до уваги науково аргументовані виступи проти інтегрування мовно-літературних шкільних предметів, зокрема заяви Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Інституту української мови НАН України, кафедри української літератури Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова - провідного педагогічного університету нашої держави, резолюцію Всеукраїнського круглого столу «Шкільна літературна освіта: вчора, сьогодні, завтра», звернення багатьох колективів та осіб - науковців і педагогів.

Як писав Олександр Олесь, українське художнє слово - це «чудовні трави-ліки» для ран України, це - меч на голови її ворогів, це - «Рідна мова в рідній школі» для її дітей, це й судний дощ для тих, хто його безпам’ятно забуває. Нещодавно поет повернувся додому, у свою останню оселю, рідна земля утішила зранену душу вірного сина України, ми провели його, єднаючись у спільному бажанні справдити пророчі слова.

Спостерігши за дискусією, що її викликала ідея інтеграції предметів «Українська література» і «Зарубіжна література» в один шкільний предмет, маю доповнити свій текст, опублікований у газеті «Літературна Україна» від 8 грудня 2016 року та на сайті, такими положеннями.

  • Досвід країн Європейського Союзу щодо викладання в середній школі предмета, у якому інтегровано мову і літературу/вітчизняну і зарубіжну літератури, не є для України актуальним так само, як і досвід запровадження двох (чи більше) державних мов або федеративного устрою держави. З причини: інакша історична, соціальна, ментальна ситуація. Сутність її – загроза як українській мові, так і суверенності та територіальній цілісності України. Назвіть країну ЄС, де був би такий самий рівень загрози!
  • Фактично йдеться про знищення предмета «Українська література», його вже не буде - він заміняється іншим. Знищується предмет, який вистояв і в УРСР, і за Табачника, зникає урок, який є одним з небагатьох часопросторових острівців українськості на Сході України. На жаль, іноді ті, хто не жив і не працював там, не розуміють націєтвірного (у сенсі і етнічної, і політичної нації) значення предмета «Українська література» в суспільному житті країни, яка робить чергову спробу відновлення своєї національної державності, забувають, що низка попередніх змагань «За Україну, за її волю…» були невдалими. Зокрема й через заяви очільників на кшталт: «Нам не потрібна українська армія», це з тієї ж опери: «Нам не потрібен окремий предмет «Українська література».
  • Імовірно, що знищення предмета «Українська література» призведе до вилучення запитань з української літератури у системі тестів для Зовнішнього незалежного оцінювання (аргументом може стати змішання української і зарубіжної літератур у новому предметі). Це стане шкодою для національної освіти, бо не оцінюватимуться аксіологічні, духовні параметри результатів освітньої діяльності, яку проводили учні і вчителі як її суб’єкти. Знизиться статус рідного письменства в очах його юних реципієнтів, які не будуть мотивовані до здобуття літературних знань та формування власної думки про прочитані твори.
  • Панування української мови на уроках нового предмета «Література» - ілюзія. Якщо вдома у школяра стоїть на полиці книга Д. Дефо «Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо» в російськомовному перекладі, він прочитає (або вже прочитав раніше) саме її і, потрапивши під вплив російської мови, буде привносити її на урок. Прочитання художніх текстів мовою оригіналу не може взагалі викликати заперечень. Припустімо, учень - етнічний поляк і читає А. Міцкевича польською, хто з учителів йому це заборонить? Який сенс забороняти читати в оригіналі твори (наприклад, вірші), написані англійською, якщо ця мова добре вивчається учнями в цій школі? Принцип полікультурності - неуникна засада предмета «Література», він і так нині присутній у викладанні предмета «Зарубіжна література», а от принцип українськості як наріжний зникає. На це спрямовано реформування мовно-літературної освіти?
  • Оцінювання навчальних досягнень учнів як результат вивчення предмета «Література» стає проблематичним. Я добре пам’ятаю, як за СРСР деякі учні (з кожним роком загального зросійщення їх ставало все більше) просили своїх батьків - і ті їх звільняли від вивчення української мови і літератури, хоча переважно це була ініціатива самих батьків. На жаль, є громадяни України, які зневажають українську культуру (прапори Росії над українськими населеними пунктами сьогодні це потверджують), хтось із учнів сумлінно вивчатиме твори тільки зарубіжних письменників, проте ігноруватиме Тараса Шевченка й Василя Стуса, загалом українських авторів. І відсоткові переваги українського літературного матеріалу тут не допоможуть. Правда гірка, але її треба усвідомлювати. Нам потрібні окремі предмети «Українська література», «Зарубіжна література», щоб діагностувати мотивованість учнів, стан їхньої політичнонаціональної свідомості, відтак ми формуватимемо громадян України як патріотів.
  • Немає в національній мовно-літературній освіті кризи, є необхідність поступу, в основі якого завжди лежить суперечність. Криза була в кінці 1980-х-початку 1990-х років, і ми її подолали, завдяки плідній науковій діяльності філологів та педагогів і ентузіазму й патріотичній позиції нашого безцінного вчительства. Було створено принципово нові програми з українського письменства, запроваджено викладання предмета «Зарубіжна література», поступово сформовано джерельну базу для навчання (підручники для школярів і студентів, хрестоматії, навчально-методичні посібники тощо). Нині є низка суперечностей: між не тільки запитами, а й викликами, які переживає українське суспільство, і змістом літературної освіти - як з української, так і із зарубіжної літератури; потребами української людини і навчальним навантаженням школяра; між літературним матеріалом і психологією сучасних учнів, яка зазнала змін - у річищі глобальних перетворень психіки молоді і в суто вітчизняному аспекті психологічної ситуації в нашій країні; між традиційними способами навчання і потребою в інноваційних освітніх технологіях. Ми, освітяни, зорганізовані чиновництвом, яке має виконувати покладені на нього функції, розв’яжемо ці суперечності, конструктивно й прозоро. Реформа необхідна в іншому: слід поставити кордон неякісній освіті і пов’язаній з нею корупції (у середній освіті рішучим кроком стало введення ЗНО, у сфері вищої освіти – повна бездіяльність). Де відповідна програма Міністерства освіти і науки України? Оприлюдніть, допомагатимемо здійснювати.

Натомість оприлюднено «Типовий навчальний план (проект) для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів» (на 2017-2018 н. р.), у якому ініціатори інтеграції літератур можуть побачити плоди своєї ідеї: «Література (українська та зарубіжна література)» матиме 2 години на тиждень. Ніколи раніше МОН не відводило менше 2 годин на предмет «Українська література», а тепер буде менше, бо ж протягом цих 2-х уроків слід буде навчати і української, і зарубіжної літератур. Шкільний предмет «Зарубіжна література» ввела Українська держава (думаю, ввела слушно), і вона ж, передовсім у особі міністра МОН України, має відповідати за його долю, за працевлаштування вчителів-фахівців.

Хто читатиме «Літературу (українську та зарубіжну)», фахівцеві з яким записом у дипломі надаватиметься перевага? Як працевлаштовуватиметься той, хто залишиться без годин? Де реалізація проголошеного високого статусу вчителя? До речі, чому предмет не названо «Світова література», адже українська і зарубіжна вкупі складають саме її (чи ще є якась марсіанська?). Певно, чиновники намагаються одягти машкару на стирання слова «український» у шкільному розкладі уроків.

Його вже стирали. У законі «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти в СРСР» (1958 р.) ішлося про те, що вивчення учнями національної мови в російських школах союзних республік є необов’язковим і здійснюється за бажанням батьків. Верховна Рада Української РСР у квітні 1959 року ухвалила відповідний закон, який уводив фактично факультативне становище української мови і літератури в Україні (завважу, що Спілка письменників України виступала проти прийняття цієї норми). Я живий свідок того, як слово «український» стало необов’язковим для учнів, - деякі «звільнені» навіть Золоті медалі отримували з атестатом, де напроти предметів «Українська мова», «Українська література» стояли прочерки.

І все ж у розкладі предмет залишався, вороги гадали, що зникне сам, за незапитуваністю. Боротьба за гідний статус цих шкільних предметів стала першим кроком учителів на шляху до самостійної України. Хто б тоді нам сказав, що в незалежній Україні, та ще після Революції гідності предмет «Українська література» стане непотрібним, що його намагатимуться замінити на якийсь інший, нібито важливіший, масштабніший, сучасніший! А слово патріотичний писатимуть у лапках, не вважаючи серйозним аргументом таке:  «Головний з них [аргументів проти інтеграції літератур - Г.Т.] носив «патріотичний» характер, стверджуючи, що викладання літератури в школі украй необхідне для виховання національної свідомості підростаючих поколінь, для збереження та поглиблення національної ідентичності» (Г. Клочек).

Дійсно, несерйозний чоловік цей аргумент, у нас же все гаразд і з національною свідомістю, і самоідентичністю, от тільки «Кримнаш» і «Путінпріді» звідки взялися? Знищення (заміщення) предмета «Українська література» - це, певно, патріотична справа без лапок?

Шевченкові розкажіть. У відомих рядках безсмертного послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» Тарас Григорович чітко проводить межу між «свій» і «чужий» («І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь…») саме тому, що знає: нині своє загрожене, його слід піднести, оберегти, виплекати.

Суголосно Шевченковому звучить слово директора Інституту української мови НАН України професора Павла Гриценка, виголошене нещодавно на засіданні Конституційного Суду під час розгляду подання 57 народних депутатів України щодо невідповідності Конституції закону «Про засади державної мовної політики» (неофіційно - «закон Колесніченка-Ківалова»).

Відомий мовознавець говорить про наш час. Акцентує на думках: «Путін нині тільки повторює те, що було проголошене в Росії у 1847 році: «Не було, немає і бути не може…»; «Нині в Україні де-факто домінує російська мова»; «Продовжує діяти доктрина «вимішування» задля витравлювання української мови»; «У багатьох сферах життя сьогодні українська мова є недомовою, бо її складники замінено суржиком або російськими елементами» (ідеться про явища внутрішньої редукції і субституції); «Українськість має домінувати, тоді й мовне питання не буде дражливим»; «Зіставлення ситуацій усіх слов’янських мов показало, що дуже неприглядна ситуація саме з українською мовою»; «Загрози щодо української мови зберігаються», «Загроженою в Україні виявляється українська мова».

Мовознавець неодноразово наголосив на понятті «українськість», як центральному для гуманітарної сфери нашої держави, яка відновлюється, розбудовується, воює. Тож збережімо предмет «Українська література», бо він патріотичний без лапок, конче необхідний передовсім тому, що patria - Батьківщина нині є загроженою. Хто не вірить - поїдьте на Східний фронт. Зважмо на твердження професора Павла Гриценка: «вимішування» в умовах постколоніальної держави призводить до витравлювання українського.

 

Джерело: Osvita.ua
Автор: Ганна Токмань, професор Переяслав-Хмельницького державного педуніверситету імені Г.Сковороди.
Видалити Відміна
Забанити Відміна